30.05
Книги на 9 клас (літо) з української літератури:
- «Енеїда» — Іван Котляревський;
- «Наталка Полтавка» — Іван Котляревський;
- «Інститутка» — Марко Вовчок;
- «Слово о Полку Ігоревім»;
- Легенди з Біблії: «Про Вавілонську вежу», «Про блудного сина», «Про Мойсея», «Притча про сіяча»;
- «Маруся» — Григорій Квітка-Основ'яненко;
- «Чорна рада» — Пантелеймон Куліш;
- «Тарас Бульба» — Микола Гоголь.
Автобіографія (від гр. сам, життя, пишу) — опис автором свого особистого життя; художній життєпис. Від мемуарів або щоденника відрізняється наявністю елемента вимислу та узагальнення. Якщо у художньому творі автор використовував події свого особистого життя як вихідний матеріал, опрацьований ним, такий твір називається автобіографічним.
Акровірш— вірш, написаний так, що початкові букви рядків, прочитані згори вниз, утворюють слово або словосполучення, найчастіше — це ім'я автора чи адресата; віршована загадка.
Алегорія (від гр. інакомовлення) — інакомовне відображення абстрактного поняття, передане за-допомогою конкретного образу. Алегорія складається з двох елементів:
1) смислового — це яке-небудь поняття або явище (мудрість, хитрість, доброта, дитинство, природа тощо), яке прагне зобразити автор, не називаючи його;
2) образно-предметного — це конкретний предмет, істота, зображена в художньому творі. Зв'язок алегорії із зазначеними поняттями більш прямий і менш значний, ніж у символа. Алегорія висловлює строго визначений предмет або поняття. В цілому алегорія та символ дуже близькі.
Анафора (від гр. виношення нагору) — єдинопочаток; повторення слова або групи слів на початку декількох фраз чи строф.
Балада (від фр. танцювати) — ліро-епічний твір з драматично напруженим сюжетом. Баладі властиві невелика кількість персонажів, підкреслена узагальненість, відсутність деталізації, стислість у викладі матеріалу, «магічна» музичність. Балади пов'язані з народними легендами, поєднують в собі перекази й пісні.
Байка — невеликий, здебільшого віршований повчально-гумористичний чи сатиричний твір з алегоричним змістом, в якому людське життя відтворюється або в образах тварин, рослин і речей, або зведене до простих і умовних стосунків. Фабула байки коротка, динамічна і драматична. З 50-х років все більшої популярності набувають прозові байки. Як і віршовані, вони бувають сюжетні, байки-мініатюри й байки-приповідки.
Верлібр або вільний вірш — один з видів віршів, ритмічна єдність якого ґрунтується на відносній синтаксичній завершеності рядків (речення, синтагми) і на їх інтонаційній подібності. Вільний вірш не допускає переносів. В порівнянні з попередніми системами віршування верлібр не поділяється на стопи, рядки його мають різну довжину, різну кількість наголосів, довільно розташованих. Верлібр не використовує рим, тому не поділяється і на строфи.
Вірш — це невеликий за розміром твір, побудований за законами віршованої мови.
Віршова мова—ритмічно організована мова з метою посилення її виразності й емоційності. Віршована мова в художній літературі, як і мова художньої прози, характеризується спільною ознакою — образністю. Але на відміну від прози віршована мова є розмірена, ритмічно організована, поділена часто на строфи. Вона більш емоційна і експресивна.,
Віршована мова характеризується своєрідністю інтонації й особливим темпом, пов'язаним з більшою кількістю пауз, ніж це буває у прозі.
Герой літературного твору – дійова особа в художньому творі, змальовані широко і всебічно, в складних взаєминах з життям та іншими особами і наділена яскраво окресленим характером.
Розрізняють у творі героїв: головних, другорядних та епізодичних.
Гімн – (урочиста пісня) один з видів ліричної поезії: хвалебна пісня (поетичний і музичний твір) на честь якогось героя чи події.
Гіпербола (перебільшення) — різке перебільшення якихось рис людини, предметів або явищ, їх кількості, розмірів, сили тощо, щоб надати зображуваному виняткової виразності, загостреності з метою виявлення емоційності, захоплення або презирства.
Гумор (від англ. настрій, схильність) —м'яка форма комічного; сміх, який не ставить за мету викриття явища; добродушне підсміювання.
Діалектизми (від гр. говір, наріччя) — елементи народної мови, місцеві діалекти.
Діалог (бесіда, розмова між двома особами)—розмова, в якій беруть участь дві особи, іноді — кілька осіб.
Деталь художня - така виразна подробиця або штрих, яка особливо збуджує думку, часто викликає в уяві цілу картину, робить зображення дуже відчутним і яскравим. Художня деталь може відображати подробиці обставин, зовнішності, пейзажу, портрета і взагалі бути домінантою цілого твору.
Епічний образ – об’єктивно змальований образ в розповідному художньому творі (романі, повісті, оповіданні, новелі, нарисі). В епічному творі автор має змогу розкрити образи людей з особливою повнотою і всебічністю. Він може більш чи менш докладно розповісти про життєвий шлях персонажів.
Загадка—вигадливий поетичний опис предмета чи явища, яке потрібно відгадати; жанр усної народної творчості
Інверсія (від лат. перестановка) — порушення загальноприйнятої граматичної послідовності мови; перестановка частин фрази, яка надає їй особливої виразності.
Інтер'єр—обстановка дому чи садиби.
Історизм — здатність художньої літератури передавати обличчя історичної епохи в конкретних людських долях і подіях.
Казка літературна (авторська) — тісно пов'язана з народною, але на відміну від неї, має автора (письменника або поета). У деяких К. використані перероблені фольклорні сюжети і образи, але це не змінює суті справи — К. л. виражає, в першу чергу, погляд на світ, притаманний конкретному письменнику, а не всьому народові, хоча зовнішньо К. народна і авторська К. дуже схожі.
Казка фольклорна (народна) — цікаве усне оповідання про неймовірну, але повчальну історію. Головною відмінною рисою К. є наявність дива, фантастики, вимислу, розважливої спрямованості.
Коломийки - (від назви міста і річки Коломиї на Івано-Франківщині—дуже поширені, особливо на західноукраїнських землях, короткі жартівливі пісеньки, виконувані за усталеною мелодією як приспівки до танцю чи без нього.
Для коломийки характерне паралельне зображення явищ природи й подій людського життя, використання антитез, образів-символів, постійних епітетів і метафор.
Колискові пісні – народні пісні, що співають тоді, коли заколисують дітей, присипляють їх. У цих піснях виявляється любов матері до дитини, думи про майбутнє. Їм властива проста мелодія і розмірений ритм, що відповідав гойданню колиски.
Композиція (від лат. укладання, поєднання) — співвідношення частин твору, яке відбиває складність зображуваних у ньому явищ життя; послідовна вибудова, розміщення та взаємозв'язок частин, образів, епізодів художнього твору; побудова твору, обумовлена його змістом і жанровою формою. Притаманна будь-якому творові.
Кульмінація (вершина) — момент найвищого напруження дії, вершина конфлікту; кульмінація виявляє основну проблему твору та характери героїв граничне ясно; після неї дія послаблюється.
Легенда (від лат. Іедепо" — те, що слід прочитати) — один із жанрів неказкової народної прози, народне передання про видатну подію чи вчинок якої-небудь людини, в основі якого—диво, фантастичний образ або уявлення, яке сприймається оповідачем як достовірне. Водночас сюжет легенди базується на реальних або допустимих фактах; легендарний герой може мати свій прообраз у реальному житті, в історичній дійсності.
Ліричний герой — образ поета (його ліричне «я»), чиї переживання, думки та почуття відображено в ліричному творі. Уявлення про Л. г. складають на основі знайомства з його внутрішнім світом, який розкривається не через вчинки, а через переживання, душевні стани. Умовне поняття; на його основі створюється цілісне уявлення про творчість поета, його переживання, які відображаються у творі, але не в його особі. Л. г. не тотожний авторові.
Лірична проза —- твір будь-якого прозового жанру, емоційно насичений, пронизаний авторським почуттям.
Літопис — послідовний опис історичних подій їх свідком чи учасником; найдавніший вид оповідної давньоруської літератури.
Метафора (від гр. перенесення) — переносне значення слова, заснована на уподібненні одного предмета чи явища іншому за схожістю або за контрастністю; приховане порівняння, побудоване на схожості або контрастності явищ, у якому слова «як», «нібито», «неначе» відсутні, але маються на увазі. Різновидами метафор є уособлення — уподібнення живій істоті та уречевлення — уподібнення предмету.
Мотив (від фр. —мелодія, наспів) — музичний термін. Найменший елемент сюжету. Термін частіше використовується відносно творів усної народної творчості. У літературознавстві мотивом називають тему ліричного твору.
Новела (від італ новина)—близька до оповідання жанрова форма, яка відзначається чіткістю зображуваних подій, несподіваністю їх розвитку та розв'язки. Тип малої форми оповіді, який виник в епоху Відродження; характеризується динамічною інтригою та увагою до особистості героя, його індивідуальної свідомості та вчинків. Н.—один із жанрів епічного роду літератури.
Образ художній—особлива форма відображення дійсності мистецтвом; зображення людського життя, окремих його боків, в індивідуалізованій формі (одне з основних понять літератури). Об'єднує у собі загальне і часткове, узагальнення та індивідуалізацію. Реальне життя відбивається в художньому творі, в художніх образах.
Образ автора (оповідача)—умовний носій авторської мови в прозовому творі, від особи якої ведеться оповідь.
Оповідання — прозовий твір малого обсягу з динамічним розвитком сюжету. Звичайно в оповіданні зображається один епізод або подія з життя героя, тому діючих осіб в оповіданні небагато, а описувані дії протікають на невеликому, обмеженому проміжку часу.
Пісня – невеликий (3-5 куплетів) ліричний вірш, що виконується співом.
Переказ — усне народне оповідання про визначні історичні події та їх героїв. Перекази за своїм змістом близькі до народних легенд і сказань, але відзначаються більшою фактичною достовірністю і відсутністю казково-фантастичних елементів.
Пейзаж (від фр. країна, місцевість) — опис, картина природи, частина реальної обстановки, у якій розгортається дія. Пейзаж може підкреслювати або передавати душевний стан персонажів: при цьому внутрішній стан людини уподібнюється або протиставляється життю природи.
Повість — прозовий жанр описово-оповідного типу, в якому життя подається у вигляді ряду епізодів з життя героя, середня епічна форма, яка показує етап життя героя. За обсягом П. більша, ніж оповідання, і ширше зображує людське життя, охоплюючи низку його епізодів, які складають період життя головного персонажа. У ній більше подій і діючих осіб; почасти вирізняється хронологічний розвиток сюжету та відповідна побудова композиції. Частіше за все, це історія життя людини, розказана або від особи автора, або від особи самого героя. Значення терміна протягом кількох століть змінювалося.
Поема (від гр. творити) — великий віршований твір із сюжетно-оповідною організацією, повість або роман у віршах, багаточастинний твір, у якому зливаються воєдино епічне та ліричне начала. Поему можна віднести до ліро-епічного жанру літератури, оскільки оповідь про історичні події і події життя героїв розкривається в ній через сприйняття і оцінку оповідача.
Підтекст — не висловлене прямо в тексті, але ніби витікаючи з окремих реплік, деталей ставлення автора до діючих осіб, їх взаємин, сюжетних ситуацій; неявний смисл, який може не співпадати з прямим смислом тексту.
Порівняння — форма поетичної мови, основана на порівнянні двох предметів або явищ з метою пояснити один з них за допомогою іншого («очі, як небо, голубі», «слово — золото» тощо).
Портрет (від фр. зображати) — зображення зовнішності героя (обличчя, фігури, одягу, манери поведінки) як засіб його характеристики; різновид опису. Портрет — один із засобів характеристики образу.
Пригодницький твір – або авантюрний . прозовий твір, сюжет якого наповнений великою кількістю пригод та незвичайних подій. Ці романи відзначаються нанизуванням безкінечної кількості окремих цікавих епізодів, у яких героєві раз у раз загрожує небезпека.
Приказка — влучний образний вислів, який не містить у собі узагальнюючого смислу.
Прислів'я — короткий, закінчений, образний народний вислів узагальнюючого характеру.
Псевдонім (від гр. вимисел —видумане ім'я, використовуване письменником для приховання справжнього з якихось причин
Рима (від гр. співмірність) — повтор звуків, які пов'язують закінчення двох або більше рядків (наприклад, «грози — морози», «гірлянди — троянди» тощо), співзвучність у кінці рядків, композиційно-звуковий повтор у кінці двох або кількох рядків.
За розміщенням у рядках розрізняють рими: парні (суміжні), які пов'язують суміжні рядки; перехресні— які римують перший і третій, другий і четвертий рядок тощо; охоплюючі — які римують у чотиривірші перший та четвертий, другий і третій рядки.
Ритм (від гр. отруйність, співмірність) — повторюваність у віршованій мові однорідних звукових, інтонаційних, синтаксичних особливостей (може бути мелодичним і немелодичним); періодичне повторення якихось елементів віршованої мови через певні проміжки; впорядкованість його звукового ряду.
Рефрен (від. фр. приспів) — повторення якогось рядка або низки рядків у кінці строфи.
Романтизм — 1) Світорозуміння, яке усвідомлює недосконалість оточуючого світу. 2) Літературний напрям, який відбиває світогляд романтиків. В художній творчості романтизм виявляється у показі ідеального героя, його духовного світу та його ідеалів, заради яких він вступає у боротьбу.
Основною рисою романтизму є трагічне двосвіття: герой усвідомлює недосконалість світу і людей, страждає від спілкування з ними і водночас бажає жити в цьому світі, з цими недосконалими людьми, мріє бути ними зрозумілим і прийнятим. Основна властивість—домінанта суб'єктивного над об'єктивним, прагнення не відтворити, а перетворити дійсність, потяг до висунення на перший план виняткового (в характерах і обставинах).
Романтичний герой — герой романтичного твору, який страждає від відчуження, від неможливості змінити своє становище та оточуючий світ. Він ідеальний: красивий зовнішньо і внутрішньо, здійснює вчинки у відповідності до своїх ідеалів, жертвує собою в ім'я цих ідеалів та людей, суспільства, якому він не потрібен.
Сатира (від лат. суміш)—вид комічного, який найбільш нещадно висміює людську недосконалість, сатира виражає різко негативне відношення автора до зображуваного, має умовою висміювання виведеного характеру або явища.
Символ — предмет або слово, яке умовно виражає суть певного явища (скажімо, хліб-сіль — символ гостинності). Предмет, тварина, знак стають символами, коли їх наділяють додатковим, винятково важливим значенням (наприклад, хрест став символом християнства, а свастика — знак швидкоплинного часу — символом фашизму). Значення символу домислюється, тому його сприйняття залежить від читачів. Символ багатозначний. Порівняно з алегорією символ більш багатозначний, широкий, дає велику свободу тлумачень. В цілому ж алегорія та символ дуже близькі.
Співомовка—короткий гумористичний вірш, часто побудований на якомусь народному анекдоті, приказці або казковому мотиві.
Строфа (від гр. поворот) — повторюване у даному вірші поєднання кількох віршових рядків, зв’язаних між собою певною системою рим та інтонацією. Особливістю строфи є відносна змістова закінченість.
Сюжет (від фр. предмет, зміст) — система подій у художньому творі, подана в певному зв'язку, яка розкриває характери діючих осіб та ставлення письменника до зображуваних життєвих явищ; послідовність подій, яка складає зміст художнього твору.
Тема (від гр. те, що покладено в основу) — предмет зображення, люди, відносини, коло подій, яке осмислюється у творі; те, про що оповідає автор.
Усна народна творчість (фольклор) (від англ. народна мудрість, народне знання) — сукупність різних видів і форм словесної творчості, яка побутує в усній формі та створюється колективом авторів, мистецтво проголошуваного слова. Особливості Ф.: колективний характер створення, розповсюдження, усна форма існування, наявність множинності варіантів одного тексту, традиційний набір використовуваних художніх засобів, орієнтація на загальнонародний ідеал, своєрідний характер виконання, передавання творів з покоління в покоління.
Домашнє завдання: переписати в зошит, вивчити.
04.05
25.04
Майстерно зображуючи комічні ситуації, автор використовує цілий арсенал прийомів: створює смішні та парадоксальні ситуації; поєднує в розповіді комічне й драматичне, високий і низький стилі; вживає відповідну лексику та гру слів; поєднує невідповідність стилю мовлення й обстановки, у якій це сказано; натякає або вибудовує ланцюжок думок, що викликають смішні асоціації; перераховує різнорідні предмети в одному ряду; використовує спеціальні риторичні фігури тощо.
До вічних проблем, які піднімає автор у творі «Вітька + Галя, або Повість про перше кохання», належать...
· Дружба (Вітька-Федько)
· Кохання (Вітька-Галя)
· Зрада (Вітька-Петро)
Запиши у зошит і вивчи!
Теорія
літератури:
Комічне
— від грецького слова "комікос" — смішне. У
сучасному вжитку цей термін є родовим поняттям для означення різноманітних
відтінків смішного, все, що може викликати сміх, — об'єкт комічного.
Гумор —доброзичливо-глузливе ставлення до чого-небудь, спрямоване на викриття. Фізична або вербальна дія, яка має на меті розсмішити. Поняття гумору ґрунтується на спостережливості та аналітичності мислення, тому бути в доброму гуморі - бути спостережливим та мислити філософськи - підмічати єдність та боротьбу протилежностей в межах однієї сутності.
Сатира (лат. satira, від satura — суміш, усяка всячина) — особливий спосіб-художнього відображення дійсності, який полягає в гострому осудливому осміянні негативного.
Іронія( від гр. удавання) - це прихована насмішка над явищем чи особою, про які говорять у позитивному чи навіть у захопленому тоні, маючи на увазі зовсім протилежне з метою насмішки над цим( явищем чи особою).
Художній образ - це узагальнена і разом з тим конкретна картина людського життя чи навколишнього світу, що створена творчою уявою митця. Мета образу: передати загальне через одиничне, не наслідуючи дійсність, а відтворюючи її.
Художні засоби (зображально-виражальні) — сукупність прийомів, способів діяльності письменника, за допомогою яких він досягає мети — творить художньо-естетичну вартість.
Домашнє завдання:
1.Прочитай повість (якщо не прочитав!)
2. Визначити в повісті смішне і сумне.
3. Вивчити теорію літератури.
20.04
Полтавщина – це
край хліборобів і поетів, митців плуга і пера, закоханих в рідну землю в
красу навколишньої природи . А ще Полтавщину називають Олімпом
українського гумору. Вона подарувала світові І.
Котляревського,
Г. Сковороду , Є. Гребінку, Л. Глібова,
П. Гулака - Артемовського , В.Самійленка, І.Нечуя - Левицького,Остапа Вишню.
Тут народився і беззаперечний класик сучасної української
літератури Валентин Лукич Чемерис.
Валентин Лукич Чемерис
народився 8 липня 1936 року в селі Заїчинці Семенівського району Полтавської
області. З 1953 року жив і працював у Дніпропетровську. 1971 року закінчив Вищі
літературні курси при Літературному інституті ім. О. М. Горького. Працював у
радгоспі, на низці підприємств Придніпров'я, в редакціях обласних газет,
видавництві «Промінь». 1989– 1993 рр. — голова Дніпропетровської організації
Спілки письменників України, працював в Адміністрації Президента України
головним консультантом Президента з питань літератури (1993–1994).
1996–2000 рр. —
секретар Національної Спілки письменників України, член її Президії і Вищої
Ради.
Нині живе в Києві. Багато років працював у редакції газети
«Літературна Україна» заступником головного редактора й завідуючим відділом
сатири «Вишняк». Уклав 4 збірки антології українського сміху «З ким сміється
Україна».
Нагороджений орденами
рівноапостольного князя Володимира Великого (І, ІІ, ІІІ ступенів), святого
архистратига Михаїла, Св. Кирила й Мефодія, Андрія Первозванного ІІ ступеня,
Почесною грамотою і медаллю Кабміну України та іншими відзнаками. Заслужений
працівник культури України.
П’ЯТЬ СВІТІВ ВАЛЕНТИНА ЧЕМЕРИСА
У кожного з нас свій світ. Особливо в неординарних людей, у творців. У
декого їх буває й по кілька. У Валентина Чемериса їх аж п’ять.
Світ перший - історичні романи, повісті,
оповідання письменника: "Ольвія" (чотири перевидання), "Фортеця
на Борисфені", "Смерть Атея" (літературна премія ім. Д.І.
Яворницького) "Генерали імперії", "Ордер на
любов" (Міжнародна премія Українського козацтва "Лицарське
перо", 2008)..
Світ другий - детективно-пригодницькі книги:
"Убивство на хуторі біля Диканьки" (літературно-мистецька премія ім.
І. Нечуя-Левицького), "День Ворона", "Тайна Агати Крісті",
"Таємнича пригода на Орілі", "Золотий саркофаг" та ін.
Світ третій – фантастика: роман "Приречені на
щастя", "Білий корал детективу", "В сузір’ї Дракона",
"Феномен Фенікса" тощо.
Світ четвертий: -твори з сучасного життя: оповідання,
повісті. "Державна коханка" (Премія ім. Ю. Яновського за кращі
оповідання"), романи-есе: "Сини змієногої богині",
"Президент", "Голгофа українського православ’я",
"Бомба для патріарха".
Світ п’ятий
- сатира та гумор. Власне В. Чемерис і починав як сатирик-гуморист. Видав
вісімнадцять книг веселого жанру (всього в нього вийшло більше п’ятдесяти).
Серед них — "Царська охота", "Вибори таємного
агента", "Як стати щасливим", "Вуса № 3" (свого часу
були відзначені журналом "Перець"). За що автор отримав премію ім.
Остапа Вишні, ім. Степана Олійника, ім. Ф.Ф.Маківчука, він лауреат
веселої премії Одарки та Карася, що її присудила газета "Молодь
України".
Прослухай аудікнигу "ВІТЬКА +ГАЛЬКА,АБО ПОВІСТЬ ПРО ПЕРШЕ КОХАННЯ"
Домашнє завдання:
1. Записати біографічні відомості В.Чемериса.
2.Прочитати повість або прослухати аудіокнигу.
18.04
О.Довженко "Ніч перед боєм", Н.Бічуя "Шпага Славка Беркути",В.Дрозд "Білий кінь Шептал"
11.04
Домашнє завдання: прочитати повість або прослухати аудіокнигу"Місце для дракона" та пройти тестування
ТЕСТУВАННЯ "Білий кінь Шептало"
Тема.Володимир Дрозд "Білий кінь Шептало". Проблема свободи і неволі, людини в суспільстві, дійсності та мрій.
Переглянь відео
Прочитай або прослухай "Білий кінь Шептало"
Виконай ідейно-художній аналіз твору
Жанр «Білий кінь Шептало» :
Літературний рід —
Тема «Білий кінь Шептало» :
Ідея «Білий кінь Шептало» :
Основна думка:
Головні герої «Білий кінь Шептало»:
Проблематика «Білий кінь Шептало»
—
—
—
—
Композиція «Білий кінь Шептало»
Експозиція:
Зав’язка:
Розвиток дії:
Кульмінація:
Розв’язка:
Тема: Ніна Бічуя "Шпага Славка Беркути".Повість про школу і проблеми дорошлішання, про роль батьків у вихованні дитини.
01.11.2021,03.11.2021
Леся Українка. Життя поетеси, її мужність і сила духу. "Давня весна", "Хотіла б я піснею стати...". Тема гармонійного єднання людини з природою.
Перегляньте відео. Скласти план - конспект біографічні відомості Лесі Українки.
" Хотіла б я піснею стати" (прослухай відео)
"Давня весна"
Заповніть паспорт твору.
Паспорт твору "Давня весна"
Автор | |
Рік написання | |
Тема | |
Ідея | |
Основна думка | |
Жанр |
Композиція твору
Експозиція | |
Зав'язка | |
Кульмінація | |
Розв'язка |
Визначте художні засоби у творі.
Художні засоби
Метафори | Порівняння | Риторичні оклики |
Домашнє завдання: виконайте тестування(у зошиті)
1. До якого ліричного жанру належить поезія «Давня весна»?
А Пейзажного; Б інтимного;
В філософського; Г громадського.
2. Ознака, за якою поетеса не характеризує весну. Красуня-весна:
А весела; Б щедра;
В мила; Г пахуча.
3. Весна «летіла хутко, мов…»:
А стріла; Б куля;
В стокрила; Г мить.
4. Під час свого руху красуня розсипала:
А квіти; Б пісні;
В сонячне проміння; Г позитивні емоції.
5. Услід за весною можна було побачити:
А політ співучих птахів;
Б радість на обличчях людей;
В як тане крига;
Г зграю метеликів.
6. З приходом весни все довкола:
А загуділо; Б задзвеніло;
В загомоніло; Г зашуміло.
7. Для всіх весна — це…:
А сільськогосподарські роботи;
Б можливість вирушити на полювання;
В дарунки;
Г нові клопоти.
8. Через що лірична героїня поезії обурена на весну? Бо ця пора:
А дратує її;
Б завдає болю і страждань;
В забула про неї;
Г змушує працювати на землі.
9. З якого дерева посипалися квіти у вікно до героїні поезії? З:
А вишні; Б сливи;
В каштана; Г яблуні.
10. Листячко зелене на дереві:
А заблищало; Б замайоріло;
В затріпотіло; Г замиготіло.
11. Гай письменниця називає:
А замріяним; Б щирим;
В любим; Г казковим.
12. Хатинка, у якій мешкала лірична героїня поезії:
А була неподалік від річки;
Б була широкою і просторою;
В названа піснею;
Г вважалася однією з гостинних.
08.11.2021
Тема уроку. Леся Українка. «Давня казка». Ідея вільної творчості, духовної свободи людини. Проблеми й мотиви.
Так! Я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!
Ці рядки належать перу Лесі Українки — високоосвіченій обдарованій особистості з багатим духовним світом, високими моральними принципами. Завдяки силі волі та залізному характеру вона витримала випробовування долі і могла підвести підсумок:
«Зрештою, життя моє не було убогим, і сором було б мені плакатися на нього».
Запиши у зошит
Відомо, що поему «Давня казка» Леся Українка написала в 1893 році. На той час вона була вже зрілим поетом. Твір уперше був опублікований у львівському журналі «Житіє і слово», а пізніше у другій збірці віршів Лесі Українки «Думи і мрії».
Твір складається з 4 частин
1. Експозиція – знайомство з поетом.
2. Зав’язка – зустріч поета з Бертольдом.
3. Розвиток дії – Бертольдо закохується, поет допомагає підкорити серце Ізідори. Лицар іде на війну, у тяжку хвилину йому допомагають співці. Після війни Бертольдо-багатий граф.
4. Кульмінація – конфлікт між Бертольдом і поетом.
5. Розв'язка – довічне ув'язнення поета, його смерть. «А поетові нащадки слово гостреє гартують»
Проблеми і мотиви у творі
- роль митця в суспільстві
- служіння музі й народові
- проблема людського щастя
- війни заради збагачення
Кожна епоха має своїх співців. Сьогодні на уроці ми з вами проаналізували поему «Давня казка» і, напевно, кожен із вас зрозумів, що Леся Українка – це той самий співець, якому була не байдужа доля народу. Тож настав час висловити власну думку з цього питання.
Домашнє завдання (виконай у зошиті і надішли на ел.пошту: nadin15031989@gmail.com)
Дайте відповідь на питання:
- До якого жанру належить твір?
- Які елементи казки є в поемі?
- Назвіть головних героїв твору . Випиши їх портретну характеристику.
- Сформулюйте тему поеми «Давня казка».
- Яка ідея твору?
Немає коментарів:
Дописати коментар